| Газета «Голос України», 24.02.2004, №35 |

Гошовский В.С. - Владу треба наближати до народу, а не вiддаляти вiд нього

Політична реформа вийшла на фінішну пряму. Спірні положення з проекту змін Конституції вилучені. У Верховній Раді сформувалася стійка конституційна більшість з питання політреформи. Однак за цією ейфорією дехто втрачає головну мету, заради якої, власне, все й затівали, – наблизити владу до народу, поставити її під контроль виборців.

Владна вертикаль повинна будуватися не зверху, як ми звикли, а знизу – від людей. А уряд, що формується народними представниками і несе всю повноту політичної відповідальності, має стати природним і логічним результатом такої побудови. Ключовим механізмом формування такої вертикалі є виборча система, що повинна не тільки гарантувати простоту і прозорість парламентських виборів, але і забезпечити постійний двосторонній зв'язок влади з народом.

На моє глибоке переконання, оптимально вирішити цю задачу може повернення до традиційної для нас мажоритарної системи імперативного представництва, коли народний депутат обирається в одномандатному окрузі, а якщо не справляється зі своїми обов'язками, може бути відкликаний виборцями. Хочу особливо підкреслити: мажоритарна система – не самодостатня цінність, не самоціль, а інструмент, що забезпечує ефективну взаємодію влади і народу. Це система, що оптимально забезпечує представництво на державному рівні інтересів і регіонів, і територіальних громад, і окремих виборців.

Сьогодні, на мій великий жаль, практично вирішене питання про перехід до пропорційної системи. Виборча система стала ціною компромісу, розмінною монетою в торгах з комуністами і соціалістами. У цій ситуації необхідно шукати інші механізми, що могли б гарантувати людям важелі впливу на своїх обранців. Інакше можновладці опиняться в стані, який класик більше ста років тому описав словами «страшно далекі вони від народу».

Перехід до пропорційної системи виборів Верховної Ради змушує по–новому подивитися на ідею двопалатного парламенту. У ситуації, що склалася зараз, верхня палата, у якій будуть представлені регіони, зможе врівноважити популізм партійних вождів і не дозволить ігнорувати інтереси територій. Якщо хтось дуже боїться власних виборців, можна прийняти систему непрямих виборів верхньої палати. У цьому випадку представників територій будуть вибирати депутати органів місцевого самоврядування й обласних рад. Однак хочу підкреслити: будь–яка «прокладка» між людьми і владою несе в собі негатив, оскільки так чи інакше спотворює народний вибір. З'являються свого роду посередники–монополісти, що діють у власних інтересах, роблячи принцип відповідальності влади перед народом практично нездійсненним.

Ще один варіант полягає в проведенні пропорційних виборів за регіональними списками. Це стане могутнім фактором консолідації регіональних еліт і регіональних інтересів. І не треба боятися сепаратизму. Сильна держава неможлива без сильних самодостатніх регіонів. На жаль, на місцях це розуміють набагато краще, ніж у центрі, де регіони розглядаються головним чином як «дійні корови». А партіям, якщо вони хочуть бути представленими в парламенті, треба буде реально працювати на місцях, а не тільки каламутити воду під куполом Верховної Ради, писати красиві програми і «розводити» спонсорів на рекламу.

Можна проводити парламентські вибори й у багатомандатних округах. Один регіон – один округ. Чим більший регіон, тим більше мандатів буде розігруватися в цьому окрузі. Представляти регіон у Верховній Раді будуть ті депутати, що наберуть найбільшу кількість голосів. Подібним чином у нас проходять вибори обласних рад. Тому нічого принципово нового винаходити не прийдеться – і виборці, і виборчі комісії мають досвід роботи з такими бюлетенями.

Кожна з трьох розглянутих вище моделей дозволить враховувати місцеві і регіональні інтереси при прийнятті рішень державної ваги. У випадку ж прийняття пропорційної системи з закритими виборчими списками, як наполягають лідери політичних партій, переважна більшість депутатів будуть представляти у Верховній Раді горезвісні «Печерські пагорби». Навряд чи жителі двох–трьох столичних вулиць зможуть адекватно представляти інтереси Харкова, Житомира або Луганська. Мова йде фактично про те, що замість народних представників у Верховній Раді будуть засідати партійні функціонери і лобісти фінансово-політичних груп. У підсумку влада остаточно відірветься від народу, а функції державного управління будуть здійснюватися безвідповідально і безконтрольно.

Партійні вожді розраховують на те, що прийняття пропорційної системи змусить незалежних політиків шукати собі політичний «дах». По суті, виборчий закон стає фактором шантажу й інструментом штучного збільшення чисельності партійних фракцій. Не випадково початок п'ятої сесії Верховної Ради ознаменувалося черговою хвилею скандальних міжфракційних переходів. Особисто я ні в якій партії не був, і вступати нікуди не збираюся. У мене своя партія – партія інтересів харків'ян. Але я добре знаю, який тиск відчувають ті, хто не хоче строєм марширувати під партійні гімни.

Багатопартійна диктатура нічим не краща диктатури однопартійної. Вона віднімає владу в народу, позбавляє людей реального представництва в органах влади. Зараз, на заключній стадії політичної реформи, ми повинні постійно пам'ятати про це. Ціль реформи – максимально наблизити владу до народу, позбувшись непотрібних посередників. Реформа, що віддаляє владу від народу, перетворюючи людей у безликий електорат, нам не потрібна. Це ми вже проходили.

Володимир ГОШОВСЬКИЙ,
народний депутат України