Аналіз постанови ВСУ від 21.11.2012 року по справі № 6-136цс12 читайте в матеріалі видання «ЮРИСТ & ЗАКОН» від 20.12.2012, № 85
У постанові від 21.11.2012 року по справі № 6-136цс12 ВСУ сформулював нову правову позицію з питання витребування майна від добросовісного набувача. Він прийшов до висновку, що належне волевиявлення особи, що продала майно добросовісному набувачеві, не є підставою для відмови власнику у позові про витребування майна у цього набувача. Обставини, на підставі яких був зроблений цей висновок, розглянуті нижче.
Фабула справи. Причиною судового розгляду послужив висновок ТОВ договору купівлі-продажу будівлі з фізичною особою (фізособа 1). Рішення про продаж частини цієї нежитлової будівлі було прийнято трохи раніше на загальних зборах акціонерів, але в ньому було передбачено, що відчуженню підлягає тільки 310,1 кв. м загальної площі цього будинку за ціною не менше 500 доларів США за кв. м. Згідно з заключеним же між ТОВ в особі його директора та фізособою 1 договором купівлі-продажу відчуженню підлягала вся будівля загальною площею 717,8 кв. м за ціною 103 000 грн., та ще й з розстрочкою платежу. А в подальшому фізособа 1 перепродала частинами цю будівлю фізособі 2 і фізособі 3.
Дізнавшись про укладення такого договору, учасник ТОВ, а разом з ним і саме ТОВ звернулися з позовами про визнання укладених договорів недійсними, скасування держреєстрації прав на продані будівлі з фізособою-2, витребування нежитлових приміщень з володіння фізосіб 2 і 4 і відновленні реєстрації права власності на це майно за ТОВ.
Суд першої інстанції позов учасника ТОВ відхилив, а позов ТОВ задовольнив. Але апеляційний суд, з яким погодився ВССУ, рішення суду першої інстанції змінили і в задоволенні позову ТОВ про витребування майна у фізосіб 2 і 3 відмовили. Підставою для цього став той факт, що спірні нежитлові приміщення були придбані за оплатною, нотаріально засвідченою угодою, при належному волевиявленні його відчужувача - фізособи 1. А оскільки право власності на майно, придбане фізособами 2 і 3, оспорюється іншою особою, то в задоволенні позову про витребування майна у фізосіб 2 і 3 відмовили. При цьому договір купівлі-продажу будівлі, укладений між ТОВ і фізособою 1, був визнаний не відповідним волевиявленням суспільства, і тому в частині визнання недійсним рішення місцевого суду змінено не було.
Підставою ж для перегляду справи в ЗСУ стали рішення ВССУ від 31.08.2011 року та від 20.07.2011 року, в яких було визнано, що майно, вибувше з володіння власника поза його волею, підлягає витребуванню із володіння наступного набувача, який придбав його за оплатною, нотаріально засвідченою угодою купівлі-продажу.
Позиція ВСУ. Переглянувши справу, ВСУ скасував ухвалу ВССУ і направив справу на новий розгляд. В обгрунтування такого рішення він поклав такі докази:
- Згідно зі ст. 330 ЦК, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, то добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути у нього витребуване;
- Згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК у разі придбання майна за оплатним договором у добросовісного набувача (особи, яка не знала і не могла знати про те, що набуває майно в особи, яка не має права на його відчуження) власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з його володіння не по його волі іншим шляхом;
- Висновок ВССУ про те, що підстави для витребування майна у фізосіб 2 і 3 відсутні, оскільки вони придбали спірні приміщення у фізособи 1 при його належному волевиявленні на відчуження цього майна, суперечить ч. 1 ст. 388 ЦК. Вона передбачає необхідність встановлення обставин вибуття майна з володіння власника, який вважає своє право власності порушеним і вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому перепродала це майно.
Думка «Ю & З»: Законність і обгрунтованість постанови ВСУ не викликає сумнівів. Висновок про те, що в п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК мова йде про відсутність волі споконвічного, законного власника, а не тієї особи, яка стала власником на незаконних підставах і зуміла продати майно добросовісному набувачеві, випливає із самої ч. 1 ст. 388 ЦК. Вона однозначно вказує, що саме власник майна має право на його витребування у добросовісного набувача, а не особа, яка не мала права його відчужувати, а значить, саме його волевиявлення, а не волевиявлення особи, яка не має права відчужувати майно, має визначальне значення.
В принципі, зроблений ВСУ висновок навряд чи можна назвати революційним. У всякому разі, знайти інші судові рішення касаційної інстанції, в яких була б висловлена ??точка зору, аналогічна тій, що була наведена в постанові ВССУ від 02.07.2012 року по цій справі, знайти не вдалося. Хоча, деколи, юристами такі думки висловлюються (див. «Добросовісний набувач: як відстояти майно, витребуване власником?», Позиція 6).
Підставами для залишення майна за добросовісним набувачем, як правило, служить те, що майно вибуло з волі саме споконвічного власника, навіть якщо при цьому було порушено норми законодавства (див. наприклад, постанови ВГСУ від 15.12.2009 року № 16/20-09, від 04.07.2012 року по справі № 5019/1447/11).
Тим не менш, розглянута постанова ВСУ може бути стримуючим фактором на випадок, якщо суд касаційної інстанції захоче розтлумачити ч. 1 ст. 388 ЦК саме так, як це зробив ВССУ в постанові від 02.07.2012 року.
ВИСНОВОК:
Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача у випадку, коли воно вибуло з його володіння не з його волі. Воля і волевиявлення особи, у якої добросовісним набувачем було придбано це майно, при цьому не має значення.
Євген Даниленко, «ЮРИСТ & ЗАКОН»
Адрес этой страницы: http://www.npp.com.ua/news/2702.html