Верховний Суд України на засіданні Судової палати з цивільних справ 5 жовтня 2016 року розглянув справу №6-2329цс16 про визнання права власності на цілісний майновий комплекс сільського (фермерського) господарства, визнання права засновника, визнання права власності, визнання права постійного користування земельними ділянками для ведення сільського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
Відповідно частині 1 статті 92 ЗК (в редакції що діяла на момент виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, що знаходиться в державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту частини другої статті 92 ЗК слідує, що передача земельної ділянки в постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень визначено, що громадяни та юридичні особи, котрі мають в постійному користуванні земельні ділянки, але за чинним Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити в установленому порядку право власності або право оренди на них.
Так, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам в постійне користування , знаходяться у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення в установленому порядку та отримання у власність або користування.
У відповідності зі статтею 116 ЗК, громадяни та юридичні особи набувають право власності і право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в межах іх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами і юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання іх в користування.
Підставою набуття права власності і права користування на землю у відповідсності зі статтями 116, 118 ЗК являється рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно частини першої статті 126 ЗК право власності на земельну ділянку засвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою нинішньої статті.
У відповідності зі статтею 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальним правилом спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. В порядку спадкування можуть передаватись також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для будівництва (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
відповідно частині першій статті 407 ЦК право користування чужою земельною ділянкою встанвлюється договором між власником земельної ділянки та особою, що виявила бажання користуватись цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
У відповідності з частиною другою статті 407 (в редакції, що діяла на момент відкриття спадщини), і частини другої статті 102-1 ЗК право користування чужою земельною ділянкою для сульськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватись і передаватись в порядку спадкування.
Відповідно статті 1218 ЦК в склад спадку входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадку і не припинилсь внаслідок його смерті.
Разом з тим, статтею 23 Закону "Про фермерське господарство" передбачено, що спадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється у відповідності з законом.
У відповідності зі статтею 19 Закону "Про фермерське господарство" у склад майна фермерського господарства (складений капітал) можуть входити: будівлі, споруди, устаткування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, виготовлена фермерським господарством в результаті господарської діяльності, отримані прибутки, інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, що передаються членам фермерського господарства в його складеного капіталу.
Відповідно частині першій статті 20 вказаного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частини майна фермерського господарства при його ліквідації або у випадку припинення членства в фермерському господарстві. Розмір частки і порядок отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини та припиняється зі сметрю особи, котрій належало таке право.
Сайт "ЮРЛИГА"
Адрес этой страницы: http://www.npp.com.ua/news/3726.html